Як проходить гра?

(Зі звіту гравця)

Сходив на квесторію «Заповіт Флінта» і тепер кортить поділитися враженнями.

Приходжу до кав’ярні, сідаємо за стіл, знайомимося. Ведучий визначає ролі згідно з побажаннями. А далі починається таїнство: усім роздаються конверти, зала занурюється у тишу, чутно лише шелестіння паперу.

Відкрити конверт — це наче подарунок на день народження. Окрім описання ролі тут усі речі твого персонажа, його здібності, його життя — яскраве, здатне миттєво захопити тебе. І ось вже замість звичайних людей довкола злобні головорізи, дикі тубільці, красуні, полонені піратами, та шляхетні герої, готові їх врятувати. Та і я сам, чорт забирай, вже не я, а нещадний капітан «Блек» Джек МакКракен.

Гра починається наче несподіваний тайфун, що налетів з океану — таємниці, інтриги, зради та неочікувані союзи. Гравці з місця кинулися в бій. Від докладного опису подій доведеться відмовитися, оскільки розкривати усі секрети цього місця я не маю права. Скажу лише, що за дві з лишком години гри капітан «Блек» Джек МакКракен був зраджений власним екіпажем, встиг нажити собі ворога в особі благородного дона Дієго та потрапив на вогнище племені тубільців, однак дивом зумів вибратися, нахапав скарбів, вбив свою давню суперницю «Зухвалу» Ненсі, помстився донові Дієго, отримав від губернатора помилування та безперешкодно уплив з новим екіпажем з проклятого острівця!!!

Найбільш пам’ятний момент — жертвоприношення — тубільці схопили Джека, прив’язали до колоди та розвели вогнище. Гра є гра — ніяких мотузок і тим паче вогнища немає, але відчуття таке, ніби тобі вже припікає п’ятки — ігрові речі відібрані, поруч, чорт його забирай, шаман племені з бубоном виконує дикий танок славлячи своїх божків, Ненсі зі своїм екіпажем спостерігає зі сторони — тут мало що залишається, і прокльони сиплються з моїх вуст на всіх оточуючих — особливо на дона Дієго, затятого католика, який радо підтримує усе це мракобісся.

І це подіяло! Вочевидь, вирішивши, що так сваритися може лише той, хто знає щось важливе, вони ледь не побилися за право стягнути мене з вогнища! Це і стало їхньою помилкою — повернувшись на землю, Джек вже знав, що йому треба робити, кому довіряти, а з ким розправитися якомога скоріше.

Гра закінчується, і от ми вже просто сидимо за столами, їмо, ділимося враженнями — це другий момент, який мене сильно вразив: в кінці розкриваються усі таємниці та секрети, і я розумію, що увесь цей час бачив лише верхівку айсбергу — на тій самій грі за ті ж дві години відбулися ще десятки подій, про які я навіть не здогадувався. Поступово розходимося, але емоції та враження після якісної гри все ще будоражать розум, змушуючи написати усе це.